Поетика записок: зі спостережень над творами початку ХХІ століття.

Анотація

У статті предметом спостережень обрано художні твори, написані на початку ХХІ століття українськими письменниками, які в заголовковий комплекс винесли маркер «записки». Це «Записки пройдисвіта» (2000) Юрія Винничука, що були включені до його пізнішої книги «Груші в тісті», «Записки на зап’ястях» (2010) Лесі Воронюк, «Із вогневих рубежів (записки біженця)» (2016) Миколи Тютюнника. Завдяки наративному прийому записок автори вільно реалізували свій творчий задум, маскували (в разі потреби) своє Я за особою наратора, виявляли особисте бачення подій у країні і світі. Помітно, що ці твори написані під впливом пережитого. Незначна часова дистанція між зображеним у записках і часом їх написання призвела до емоційності, схвильованості викладу, автономності окремих записів, зроблених у різний час. Записки українських авторів початку нового тисячоліття відзначаються відсутністю канонічної форми, вільною манерою викладу, достовірністю відтвореного, як у Миколи Тютюнника, чи ігровим характером, як, скажімо, у «Записках пройдисвіта» Юрія Винничука. Запискам властиве відтворення особливостей розмовного мовлення персонажів, наявність хронології, якщо йдеться про суспільно значущі події, чи її відсутність, якщо йдеться про колізії переважно приватного життя. Встановлено, що інтертекстуальним маркером «записки» українські письменники акцентували вільну форму викладу, фрагментарність, а іноді й хаотичність записів, особистий погляд на події і світ, а також достовірність зображеного.